Запобігання корупції

НАЗК затвердило Порядок інформування про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування - переглянути

Які суб'єкти декларування мають обов'язок подавати повідомлення?

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) затвердило Порядок інформування про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування, який набуває чинності 1 грудня 2021 року.

Роз'яснення НАЗК
Щодо суб’єктів декларування

Хто належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище?

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до ст. 513 Закону. Так, під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, розуміються:

• Президент України;
• Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра;
• член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Національної комісії зі стандартів державної мови;
• Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
• Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник;
• член Центральної виборчої комісії;
• член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
• народний депутат України;
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови;
• Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник;
• Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники; Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник;
• Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник;
• член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник;
• Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;
• особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» належать до 1 – 3 категорій;
• судді, судді Конституційного Суду України;
• прокурори, слідчі і дізнавачі;
• керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких

• поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя;керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення;
• військові посадові особи вищого офіцерського складу.
  Інформація про те, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду.

Які посади належать до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків?

Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується Національним агентством (ч. 1 ст. 513 Закону).

До таких посад належать посади (рішення Національного агентства від 17.06.2016 No 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за No 987/29117):

• Керівника Офісу Президента України, його першого заступника та заступника;
• керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України;
• керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;
• керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами;
• державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів;
• в органах місцевого самоврядування:
  6.1) перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;
  6.2) заступників голів районних, районних в містах рад;
  6.3) секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;
  6.4) керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;
  6.5) голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі).

Наведений перелік Національне агентство може змінювати.

17 Хто вважається «посадовими і службовими особами інших державних органів» відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону?

У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Щодо інших працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то їх можна визнати посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Хто вважається «посадовими особами юридичних осіб публічного права» відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону?

При вирішенні питання належності осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права (відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону) першочергово виникає питання розмежування статусу юридичних осіб публічного та приватного права (якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України).

Держава, територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права (ст. ст. 167, 169 ЦК України).

З урахуванням положень ЦК України, ГК України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:

1) створення на підставі:

• розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної

  Республіки Крим або органу місцевого самоврядування самоврядування (абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК

  України);

   

•  у випадках, встановлених законом, – установчого документа (абз. 2 ч. 3 ст. 81 ЦК України);

  2) визначення правового статусу ЦК України або окремим законом України (наприклад, розділ ІІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 10-11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» тощо);

3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація публічних функцій держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією та законом України (наприклад ст. 10 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» тощо);

4) допоміжний характер підприємницької діяльності до її основної діяльності.

Юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні усі зазначені ознаки.

Так, для з’ясування питання, чи належить та або інша юридична особа (об’єднання юридичних осіб) до юридичних осіб публічного чи приватного права, необхідно аналізувати всю сукупність нормативно-правових актів та правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи (об’єднання).

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств, слід розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах слід брати до уваги положення ч. 3 ст. 65 ГК України. Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств.

Визначальним при цьому є обсяг повноважень відповідного працівника. Наприклад,

виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) цих юридичних осіб безумовно наділені адміністративно- господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.

При визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть у разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону (з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції). Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Чи є посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права суб’єктами декларування в розумінні п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону?

Так, посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права є суб’єктами декларування.

Юридична особа може створювати філії та представництва (ст. 95 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. 6 ст. 55 ГК України).
Враховуючи зазначене, відокремлений підрозділ юридичної особи створюється з метою здійснення всіх або частини її функцій, представлення її інтересів, а тому посадові особи такого відокремленого підрозділу є суб’єктами декларування.

Детальніше про поняття «посадова особа юридичної особи публічного права» відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону наведено у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Чи стає особа суб’єктом декларування у разі тимчасового виконання обов’язків службової чи посадової особи (організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків)?

У цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами (суб’єктами декларування) лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі.

Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно- розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки на час відсутності керівника структурного підрозділу, не є достатньою для того, щоб вважати його посадовою/службовою особою, яка є суб’єктом декларування. Цей висновок не змінюється навіть у випадку призначення працівника тимчасовим виконувачем обов’язків на посаді у зв’язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника – це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи й посада.

Водночас зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір). У такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов’язків. При цьому, враховуючи те, що визначення певного строку в трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважається суб’єктом декларування в розумінні ст.ст. 3, 45 Закону.

Чи потрібно в декларації зазначати відомості про об’єкт, який перебував у власності суб’єкта декларування або члена сім’ї протягом не менше половини днів протягом звітного періоду та був відчужений у звітному періоді?

Не потрібно.

У декларації зазначаються відомості про об’єкти, які станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду перебували у володінні або користуванні суб’єкта декларування або членів його сім’ї (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону).

Правило «не менше половини днів протягом звітного періоду» не застосовується до об’єктів, які перебували у суб’єкта декларування або членів його сім’ї на праві власності, але на кінець звітного періоду таке право припинилося.

Водночас у разі відчуження об’єкта заповненню можуть підлягати розділи 11 «Доходи, у тому числі подарунки» (у разі отримання доходу від відчуження такого майна), 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (якщо перевищено відповідний поріг вартості об’єкта при укладенні правочину про його відчуження).

Як розраховувати для цілей декларування термін користування або перебування у володінні об’єктів декларування протягом не менше половини днів звітного періоду?

Дані про об’єкт декларування зазначаються у разі його перебування у володінні або користуванні на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону).

Половиною днів звітного періоду для подачі декларацій «кандидата на посаду», «щорічна» та «після звільнення» є 183 дні.

Тобто відомості про об’єкт декларування у зазначених деклараціях вказуються, якщо суб’єкт декларування та/або член його сім’ї володіли або користувалися таким об’єктом декларування упродовж не менше 183 днів протягом звітного року послідовно або сукупно.